РАДИВИЛІВ:
учора, сьогодні, завтра
Меню сайту

Календар новин
«  Лютий 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
2526272829

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 20


Вітаю Вас, Гость · RSS 24.09.2017, 04:30

Головна » 2008 » Лютий » 23 » РАДИВИЛІВ очима старожилів
РАДИВИЛІВ очима старожилів
14:17
Районному історичному музеєві з урахуванням поданого ним проекту в 2005 році було надано грант голови облдержадміністрації у 1,5 тисячі грн. на краєзнавчо-етнографічні експедиції. Як розповіла директор Олеся Шикало, музейні працівники поповнили фонди і експозиції за рахунок старовинних фотографій, нагород, малюнків, речей побуту та інших старожитностей, віднайдених у домашніх альбомах, колекціях або й просто у складських закапелках серед давно не використовуваних предметів - як у Радивилові, так і в ряді сіл району (Сестрятин, Хотин, Башарівка, Крупець, Немирівка, Дружба, Опарипси, Срібне).

Ці знахідки мають пролити додаткове світло на те, як жили наші предки, які духовні цінності сповідували. А заодно стануть невід'ємною складовою нових експозицій музею. Заодно вивчатимуться в широкому плані теми: "Історія сіл", "Видатні постаті краю" тощо. До подальшого пошуку залучені, крім працівників музею, місцеві ентузіасти-краєзнавці.

Ось, здавалося б, чи можна встановити щось нове з історії Радивилова (колись Радзивилова) після святкування його 440-річчя, адже тоді, в 2004-му, значна увага була приділена й вивченню та узагальненню історичних фактів?

Можна. Адже, наприклад, ми порівняно мало знаємо про наше місто 20-30-х років минулого віку, коли Волинський край входив до Польщі. Між тим є старожили, які той період пам'ятають зі свого дитинства, слід лише поквапитися записати їхні свідчення.

Дещо занотував я. Поділюся зібраними відомостями.

Близько половини населення тоді становили євреї; крім українців, було чимало поляків, жили й росіяни, чехи. Найбільш людною вважалася та частина Радивилова (тоді Радзивилова), де тепер майдан Незалежності. Там тулилися один до одного будинки ремісників, крамарів. У різні боки розбігалися вулиці Юзефа Пілсудського (нині Почаївська), 11 Листопада (О.Невського), центральними вважалися й вулиці Мойсея Гінсбурга (частина Кременецької), Кременецька, Липова (Паркова), Костельна (частина Почаївської), Поштова (П.Козланюка).

Міська управа, де чимало літ головував Вінцент Бирка, розташувалася в приземкуватому великому будинку, який зберігся донині (при виході вул. Паркової на вул. Почаївську). Сюди приходили вирішувати повсякденні проблеми, хоча українцям це доводилося робити дедалі важче - давалася взнаки шовіністична політика Варшави.

У Радивилові було й гмінне управління, якому підпорядковувалися 18 сіл та 4 осадницькі колонії. Цей орган самоврядування знаходився при перехресті теперішніх вул. Кременецької і вул. М.Маркелова. Тривалий час гміну очолював українець Микола Павлов, затим цю посаду було віддано полякові.

Радивилів не мав розвиненої промисловості, як, власне, не має її й тепер. Чи не найвідчутнішу роль відігравали млини - їх було до десятка (належали Гальберштату, Балабану, Букштейну та іншим). У місті було три приватні пекарні, одна з них - поляка Мощинського, який випікав білий житній хліб - "питльований", кращого, за словами старожилів, не траплялося, мабуть, навіть у Львові.

У культурному відношенні містечко залишалося типово провінційним. Один з ентузіастів обладнав у своєму камінному приміщенні кінотеатр, діяли два фотоательє (власники - Зільберман і Цукерман), працювали громадські бібліотеки - українська, польська, єврейська. Зокрема, бібліотека місцевої "Просвіти" з 20-х років користувалася приміщенням по теперішній вул. Г. Сковороди. Тут було до двох тисяч книжок. А коли в 1928 році поляки закрили цей осередок української думки, чимало патріотів почали збиратися на квартирах лікаря Петра Шепченка (друг письменника Модеста Левицького, який до 1912 року жив у місті) та інших просвітян. До речі, сам дім "Просвіти" знаходився в районі теперішньої ветлікарні.

Важливе значення в духовній сфері належало місцевим храмам - православним церквам Олександра Невського (настоятель Іоан Петровський) і Свято-Введенській (у районі залізничного вокзалу, мікрорайон Цибухів; настоятель Дублянський), католицькому костелу (нині Свято-Вознесенська православна церква), а також трьом синагогам (головною на кінець 30-х років була та, яку в післявоєнні роки перебудували на кінотеатр). Завдяки англійським місіонерам, які досить часто приїздили в Радивилів, з'явилися й християнські протестантські громади.

Ще деякі штрихи до давнього портрета Радивилова, які добре було б підкріпити фотографіями. Поліцейський постерунок займав дім напроти плебанії (приміщення для ксьондза), приблизно на тому місці, де тепер райвідділ міліції. В інший час знаходився і в районі церкви Різдва Богородиці.

Завдяки меценату, комерційному раднику Мойсею Гінсбургу добрі умови для обслуговування населення мали медики. Окремий медичний заклад був у євреїв. Так само окремо євреї і навчалися, але то головним чином було релігійне навчання. Світську ж освіту вони здобували разом з українцями й поляками в 7-річній загальній школі (нині загальноосвітній ліцей), затим продовжували навчання у Бродівській та Кременецькій гімназіях. Між іншим, із залізничної станції Радивилів у Броди курсував спеціальний учнівський поїзд. У Бродах з Радивилова навчалися й українці Олександр Кубіт, два тезки й однофамільці Миколи Павлови, Віталій Зажирей та інші.

Увагу приїжджих привертали готель Говорова при вул. Польовій, ресторани: в готелі Говорова, Тишаковського при вул. Польовій, Цизекського при вул. Купецькій, Користиня при вул. Старопоштовій. Пошта діяла в районі теперішнього дендропарку між вул. А.Міцкевича і П.Козланюка.

Нарешті, не можна не згадати й про такі осередки всезагальної уваги, як міські кладовища. Одне, християнське, на якому вже давно не здійснювали захоронень, існувало з напівзруйнованою каплицею в центрі, там, де тепер газон перед п"ятиповерховим домом і магазинами на першому з них, друге, ймовірно, закладене в XVIII столітті, використовується і сьогодні. Було три єврейських кладовища: вул. М.Гінсбурга (нині місце виходу вул. Кременецької з вул. Почаївської; XV - XVII ст.), вул. Комунальна (XVII - XIX ст.), і те, яке тоді використовувалося (нині біля меморіалу Слави).

За шість десятків років місто змінилося невпізнанне. Це особливо відзначають ті, хто не бували тут протягом кількох десятиліть. Наприклад, ще три десятиліття тому, коли я сюди приїхав, місто було лише одно- та двоповерховим, автостанція знаходилася в самому центрі.

У цих нотатках зроблено спробу відтворити обличчя давнього Радивилова лише в деяких характерних штрихах, не виключені й певні неточності. А тому нові експедиції музейних працівників, краєзнавців здатні суттєво доповнити цю картину.


Володимир ЯЩУК.
Просмотров: 820 | Добавил: jasc51 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Сделать бесплатный сайт с uCoz