РАДИВИЛІВ:
учора, сьогодні, завтра
Меню сайту

Календар новин
«  Січень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 20


Вітаю Вас, Гость · RSS 24.09.2017, 04:31

Головна » 2010 » Січень » 5 » Радивилів, райцентр на Рівненщині
Радивилів, райцентр на Рівненщині
14:12
До грудня 1939 року містечко звалося Радзивилів. 15 листопада ІІІ сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон про прийняття Західної України до складу Української РСР. Адміністративно-територіальним поділом у грудні було утворено Рівненську (Ровенську) область, 30 районних і одну міську раду (в Рівному). Із січня починає існування Червоноармійський район. Створюються керівні установи, які в основному очолили спеціалісти, прислані зі східних областей України. Радзивилів перейменували на Червоноармійськ, і він отримав статус міста районного підпорядкування. З 26 лютого 1940 року в Червоноармійську почала діяти міська рада. Залізнична станція продовжувала носити назву Радзивилів (Радзівілов), через неї курсували поїзди Львів – Київ, Вільно – Львів, Кременець – Красне, Радзивилів – Красне. Начальником станції був Чайка.
Промислові підприємства в місті, якими раніше володіли заможні місцеві євреї і поляки, відновлюють свою роботу як державні. А заможні родини зазнають виселення на спецпоселення у малообжиті регіони СРСР, чимало радивилівців за завинуваченнями у прислужництві польському режимові опиняються у в’язниці. Реконструюються шкірзавод і 5 млинів. З 13 червня 1940 р. починає діяти Червоноармійське відділення Державного банку СРСР (керуючий Меркін). Тут працювали Бабенко, Альберт, Вайнерман, Венгродський, Руштейн, Хаст, Пік та інші. Того ж року відкривають середню школу і школу робітничої та сільської молоді, де одним з основних предметів стає вивчення історії більшовицької партії і створення СРСР відповідно до настанов Сталіна. Простору будівлю при в’їзді в місто зі сторони Бродів віддають під будинок культури, сюди приїздять з концертами самодіяльні артисти з сіл та сусідніх міст. Художню самодіяльність міста на першій обласній олімпіаді самодіяльних митців було відзначено як одну з кращих. Масова бібліотека в Червоноамійську поповнюється книгами українською, російською, єврейською, польською мовами.

15 грудня 1940 року пройшли вибори до районної, міської та сільських рад депутатів трудящих. Організовується передплата державної позики. Робітників і службовців підприємств на регулярних зборах націлюють на необхідність виконання державних планів. 1941 рік позначений початком випуску районної газети «Соціалістичний шлях» тиражем 2000 примірників на 4-х сторінках (редактор Г.Попов). Але до вторгнення на нашу землю німецьких фашистів вийшло всього кілька номерів. «На загальних комсомольських зборах при Червоноармійській райспоживспілці, – писала районна газета за 13 червня 1941 р., – було поставлено питання про заготівлю утильсировини… На 10 червня здано заготконторі при РПС 200 кл. (кілограмів) заліза, 70 кл. шкла, 3 кл. червоної міді, 50 кл. ганчірок і 40 кл. паперу. Ініціатором цієї справи був комсомолець Мардер Герш». Підпис під заміткою: «Вайнштейн М.». З 1 червня до 1 серпня 1941 р. передбачалося провести перереєстрацію мисливців та мисливської зброї. Друкувалися й такі матеріали: «Я, Пагубко Володимир, раніше жив у великій біді разом з сім’єю. Тепер я маю роботу. Працюю в МТС розвозчиком хліба, а дружина домашньою господаркою. Наші діти не підуть тепер у найми до поміщика чи осадника. Мою дочку Клавдію послали на педагогічні курси і вона стала вчителькою, а сина Олександра відрядили в школу ФЗН і з нього став майстер-слюсар». У Москву на Всесоюзну сільськогосподарську виставку поїхали ланкові Надія Токмина (колгосп ім. Сталіна), Ганна Тимощук (колгосп ім. Червоної армії), Тетяна Квасинська (колгосп ім. Хрущова) і бригадир Польовий з колгоспу ім. Леніна. На районній нараді ставилося завдання завершити підготовку до збирання врожаю, «підготовити зерносховища, коси, граблі, вила, мішки, безтарки». 13 червня 1941 р. в Червоноармійській середній школі було організовано вечір, присвячений випуску 7-х класів. Відкрила його директор Бондаренко. Від випускників виступив голова учкому Стирт. Після закінчення офіційної частини були організовані танці. Проводилися масові щеплення проти тифу та дизентерії. Райпромкомбінат збирався налагодити випуск вапна і цегли. З початком війни в рацентрі в спішному порядку проводилася мобілізація юнаків призовного віку, однак мало кому випало потрапити на фронт (з огляду на швидке просування загарбників). Гітлерівці вступили в Червоноармійськ уже 27 червня. Але в районі міста, на території Червоноармійського і Козинського районів продовжувалися танкові бої, що їх проти переважаючих сил ворога вів 80-й механізований корпус генерала Дмитро Рябишева. Про це докладно розповів у своїх спогадах Григорій Пенежко – вони не раз використовувалися в публікаціях «Прапора перемоги». Жителька міста Наталія Чукіна-Камінська, медстестра лікарні, врятувала життя 7 пораненим радянським воїнам, а кількох червоноармійців, надавши їм медичну допомогу, зуміла переправити за лінію фронту. За це згодом була нагороджена орденом Вітчизняної війни 2 ступеня. Фашистські загарбники забирали худобу, хліб, молоко, м’ясо. Молодь всіляко ухилялася від вивезення на підневільні роботи в Німеччину, населення міста саботувало розпорядження німецької управи, яка діяла в приміщенні, що розташоване нині напроти відділення Пенсійного фонду, поряд із пам’ятником жертвам репресій. У 1942 році поблизу Червоноармійська (хутір Пороховня) гітлерівці стратили близько 3 тисяч жителів міста, в основному євреїв. Нині на цьому місці є меморіал пам’яті, відкритий кілька років тому. Свавіллю окупантів перешкоджали вояки Української повстанської армії. В 1944 р. у боях при визволенні Червоноармійська і району від гітлерівців та при стримуванні їх контратак (а фронт зупинився біля міста майже на 4 місяці) загинули понад 1600 воїнів різних національностей, серед них Герой Радянського Союзу артилерист Павло Стрижак. Городян – чоловіків призовного віку мобілізували на фронт, десятки їх загинули в боях. З 31 березня 1945 р. відновився випуск районної газети («Більшовицька зброя», редактор Єфросинія Шинкаренко). Після війни місто відбудовується, розвивається. За рік було відновлено роботу промкомбінату, шкірзаводу, лісопильного заводу, двох млинів, відбудовано понад 390 будинків. За звинуваченнями у посібництві УПА і в націоналістичній діяльності було репресовано сотні людей. До 1950 р. зведено 15 будинків, електростанцію, відбудовано лікарню, середню школу, кінотеатр, лазню, будинок культури. Крім загальноосвітньої, в місті діяли дві вечірні школи, і до 1948 р. неписьменність серед дорослого населення було ліквідовано. При будинку культури працювали хоровий, музичний, драматичний гуртки. У 1950 р. до складу депутатів міської ради входило 26 українців, 6 росіян, 2 євреї, азербайджанець. У 60 – 70-і роки помітну роль у життєдіяльності міста відігравали колективи овочесушильно-консервного комбінату, хлібо- і харчокомбінатів, меблевої фабрики, промкомбінату, маслозаводу, фурнітурного заводу, сільгосптехніки, автопідприємства, міжколгоспбуду, комбінату хлібопродуктів. Споруджено школу, торговий центр, комбікормовий і асфальтовий заводи, будинок побуту, автоматичну телефонну станцію, будинок культури.
У 1977 р. місто починає забудовуватися 5-поверховими житловими будинками. У наступні роки з’явилися ще одна середня школа, корпуси профтехучилища, дитсадок, поліклініка і хірургічний 4-поверховий корпус райлікарні, триповерховий райкоопунівермаг, історичний музей, завод радіоелектронної апаратури, комбікормовий завод комбінату хлібопродуктів, Свято-Вознесенська церква, біля райцентру спорудили табір відпочинку школярів.
У 1990 р. на екрани вийшов художній фільм "Мускал” режисера Ходжадурди Нурлієва, частково знятий у Червоноармійську (в ролях – Керім Аннанов, Анна Тихонова, Ораз Оразов, Олександр Новиков та ін.). Третього березня 1993 р. Постановою Верховної Ради України №3044-XII Червоноармійськ відповідно до результатів проведеного в місті опинування (1.12.1991 р.) перейменовано на Радивилів, а Червоноармійський район – на Радивилівський. У 2002 р. було завершено спорудження об’їзної автомагістралі біля міста на трасі Чоп – Київ. У 2007 р. капітально, за європейськими стандартами, оновлено залізничну станцію Радивилів і вокзал – свого роду в’їзні ворота в місто.
За останні роки центр міста відчутно змінили критий ринок, по-сучасному облаштовані магазини, ресторани, кафе, офіси банків, розширено центральну частину вулиці О.Невського тощо.Зараз Радивилів займає понад 694 гектари, до нього впритул підійшли – по суті, злившись із містом – села Балки, Бугаївка, Лев’ятин. Недалеко розташована Немирівка, майже два десятиліття тому частина її при затвердженні меж міста відійшла до мікрорайону Цибухів. Радивилів має 75 вулиць і провулків, причому чимало їх з’явилося порівняно недавно – на полях, які раніше використовувалися городянами для городництва. У місті 2400 дворів, понад два десятки житлових багатоповерхівок. Жителів – 10300.

Герб Радивилова, затверджений у 1998 році, являє собою зображення мисливського ріжка зі срібними перев’язками як елементу родового герба князів Радзивіллів – у золотому полі, над ними синій сигль Р. Герб уписано в декоративний картуш, увінчаний срібною міською короною, що свідчить про статус поселення. Автори герба – Андрій Ґречило і Юрій Терлецький.

Підготував Володимир ЯЩУК.
Просмотров: 884 | Добавил: jasc51 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Сделать бесплатный сайт с uCoz