У 1939 році після «визвольного походу» Червоної армії, проведеного відповідно до таємного пакту Молотова – Рібентропа, наш край увійшов до складу Української РСР. Цьому передували Народні Збори Західної України, які відбулися у Львові 26 – 28 жовтня. Серед депутатів цих зборів були й представники Радивилівщини – Феодосій Додь, Ганна Токмина, Іван Івасюк, Павло Хейло, Ваврін Савчук та інші. Вони разом з іншими прийняли декларації про встановлення радянської влади на Західній Україні і прийняття її до складу СРСР з включенням до УРСР, про конфіскацію поміщицьких земель і передачу їх без викупу в користування селянам, про націоналізацію банків і великої промисловості.
15 листопада ІІІ сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон про прийняття Західної України до складу Української РСР. Адміністративно-територіальним поділом у грудні було утворено Рівненську (Ровенську) область, 30 районних і одну міську раду (в Рівному). Саме відтоді починає існування Червоноармійський район. Радзивилів перейменували на Червоноармійськ, і він отримав статус міста районного підпорядкування. Був створений і Козинський район з районним центром селом Козин. 15 грудня пройшли вибори до місцевих рад депутатів трудящих. З 26 лютого 1940 року в Червоноармійську почала діяти міська рада. Головою райвиконкому став Завадський, секретарем Тимофеєв, але вирішальний вплив на прийняття не тільки ідеологічних, а й господарських рішень мав райком партії і його секретар Наметчанюк. У Козині секретарем райкому був Лісовий. Тут конфісковано млин, маслозавод, панську і церковну землю. У лютому 1940 року в області організували 856 сільських рад. У Червоноармійському і Козинському районах серед їх керівників були В.Ваврищук (Копані), С.Миколюк (Коритне), Д.Воронко (Перенятин), В.Бречко (Пустоіванне), К.Ступак (Дружба), С.Коритнюк (Теслугів), Л.Нагребецький (Хотин), Й.Станіславчук (Савчуки), М.Пасєка (Курсики), К.Ханенко (Солонів), С.Бігунський (Пляшева), П.Валентюк (Срібне), І.Гойда (Великі Жабокрики – Довгалівка)… У березні відбулися вибори до Верховної Ради СРСР, від Рівненщини визначили повпредами секретаря обкому партії Бегму і колишню батрачку Єфимчук-Дячук. До Верховної Ради УРСР з участю й жителів наших районів було обрано 10 депутатів (С.Козічук, К.Хомич, П.Чабан та ін.). У Червоноармійську почали діяти середня школа, школа робітничої та сільської молоді з українською мовою навчання (до 1941 р. в Червоноармійському районі було 28 шкіл, у тому числі 2 середні – в райцентрі і Крупці), в нове русло спрямовувалася художня самодіяльність, яка повинна була славити партію, визвольну місію Червоної армії, радянську владу. У такому ж напрямі зобов’язана була розгортати діяльність масова біблотека в райцентрі. «Мені важко працювати зав. клубом, трохи згодом розповідав у червоноармійській районній газеті «Соціалістичний шлях» за 20 червня 1941 року Янковський з с.Янівки (Іванівки), – тому що я малограмотний, а допомоги в роботі ні від кого в селі не маю. Голова сільради та вчителі заявляють, що їм ніколи займатися культурно-масовою роботою. Коли я почав готувати п’єсу "Ой у полі нивка», в мене забрали клубне приміщення». За комуністичне виховання населення беруться партійні і комсомольські осередки. Їх актив теж навчають, семінари райком проводить по кілька днів, а то й цілий тиждень. У Крупці гурток ліквідації неписьменності в 1941 році відвідувало 196 слухачів, із них 186 жінок. Організовуються суботники із упорядкування сіл і міста, а також автотраси Київ – Львів на територіях Червоноармійського і Козинського районів. Великого значення надається організації сільськогосподарських робіт, серед інших культур у нас спочинають масово вирощувати каучуконосну рослину кок-сагиз. Неоднозначно сприймається населенням намагання влади організовувати колгоспи, проводити передплату «позики третьої п’ятирічки», оскільки реальність її повернення була малоймовірною. До початку війни (червень 1941 року) з’явилися колгоспи імені Кірова, Сталіна, Леніна, Хрущова, Тельмана, Кагановича, "Червона зірка», «Перше травня», імені 17 Вересня та інші. Серед активістів нового режиму були колишні члени КПЗУ, молоді люди, які повірили більшовицьким гаслам, посланці зі сходу України: Лень, Каплун, Сербенюк, Кухарук, Бондаренко, Вишневська, Калюжний, Грабовський, Крам… Уже в передвоєнні роки радянська влада провела в Червоноармійському і Козинському районах численні арешти серед колишніх членів націоналістичних і національно-патріотичних організацій, представників польського і чеського населення, яке запідозрили в нелояльності до сталінізму. Їм визначили заслання і тривалі строки ув’язнення. З перших днів нападу гітлерівської Німеччини на СРСР місцеве керівництво займалося мобілізацією військовозобов’язаних, вивезенням архівів углиб країни (через Тернопіль), але, по суті, нічого не встигло зробити – 27-28 червня обидва райони були окуповані фашистами. Їм протистояв тут 8-й механізований корпус генерала Д.Рябишева. Значні танкові сутички відбувалися в трикутнику Червоноармійськ – Дубно – Пляшева. В них загинули й радянські генерали П.Сущий і Т.Мішанін – в районі Козина і Ситного. Загарбники забирали в селян худобу, хліб, молоко, м’ясо. Багатьох молодих людей було вивезено на підневільні роботи в Німеччину, як правило, на заводи військової промисловості. У 1942 році поблизу Червоноармійська (хутір Пороховня) і Гранівки (Глинянка) гітлерівці стратили близько 6 тисяч чоловік мирного населення, в основному місцевих євреїв. Свавіллю окупантів перешкоджали підпільники з більшовицьких загонів і вояки Української повстанської армії, яка на території нашого краю мала особливий вплив і користувалася підтримкою населення. З огляду на активізацію діяльності УПА німці палили обійстя, розстрілювали заручників. Наприклад, 28 серпня і 7 вересня 1943 року вони спалили хутір Гаї біля Крупця і чимало будівель у цьому селі, вбили 28 мирних людей, а 16 грудня підірвали церкву, колишній палац і 2-поверхову недобудовану школу. Червона армія визволила Червоноармійський і Козинський райони 19-20 березня 1944 року. Однак фронт між Червоноармійськом і Бродами стояв ще близько чотирьох місяців, збільшуючи число жертв. У братських могилах на території нинішнього Радивилівського району, увінчаних пам’ятниками і пам’ятними знаками, поховано понад 2 тисячі воїнів-червоноармійців різних національностей. Післявоєнний поріод нашого краю позначений громадянським протистояннм. УПА продовжувала свою нерівну боротьбу за незалежність України, комуністичні органи посилювали тиск на населення. Необгрунтованих репресій зазнали сотні тутешніх сімей: вони були виселені на спецпоселення в глибину Росії і Казахстан, опинилися в концтаборах Заполяр’я, Далекого Сходу, на каторжанських шахтах і рудниках, а майно було конфісковане. В число «неблагонадійних» потрапляли навіть діти. Разом з тим здійснювалася відбудова зруйнованого війною народного господарства. Відновлюються або наново організовуються колгоспи. У грудні 1948 року така сільгоспартіль була запроваджена навіть у Червоноармійську. Найбільш важливі факти 50-х – 80-х років – розбудова Червоноармійська (50 років тому він став єдиним райцентром двох об’єднаних районів – Червоноамійського і Козинського), активний розвиток промисловості і сільського господарства, піднесення на новий рівень медичного обслуговування, освіти і культури. Про цей період можна розповідати, наводячи численні факти, адже вони відображені у випущених свого часу книгах, у підшивках районної газети «Прапор перемоги». Наведу лише кілька найбільш важливих фактів. У 1976 р. здано в експлуатацію районний будинок культури, у 1977-му місто починає забудовуватися 5-поверховими житловими будинками. Започатковується газифікація району. В короткий строк вивершується табір відпочинку школярів «Веселка». Із найбільш важливих промислових об’єктів, які були споруджені, варто згадати фурнітурний і овочесушильно-консервний заводи, комбікормовий завод комбінату хлібопродуктів, райсільгоспхімію, цехи швейної фабрики, завод радіоелектронної апаратури, хлібозавод. У соціальний сфері відчутні зміни в наше життя внесло спорудження корпусів райлікарні, дільничних лікарень і фельдшерсько-акушерських пунктів, шкіл у Червоноармійську, Козині, Крупці, Довгалівці, Ситному, Теслугові, Підзамчому, дитсадків, будинків культури і клубів (Зарічне, Ситне, Крупець, Теслугів), райкоопунівермагу. Розвивалися колгоспи як багатогалузеві виробництва, використовуючи свої прибутки для задоволення соціальних потреб людей. 1 грудня 1991 року жителі району, як і весь український народ, на референдумі підтримали Акт проголошення незалежності України. Одночасано проводилося опитування щодо повернення місту його історичної назви Радивилів та перейменування Червоноармійського району на Радивилівський. Лише 3 березня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Постанову, якою місто Червоноармійськ перейменовано на Радивилів, а Червоноармійський район на Радивилівський. У 2002 р. завершено спорудження об’їзної автомагістралі біля міста на трасі Чоп – Київ. У 2004р. урочисто й велелюдно відзначалося 440-річчя Радивилова, з цієї нагоди місцевою владою було багато зроблено для поліпшення благоустрою райцентру, пішохідні доріжки в центральній частині вимощені тротуарною плиткою. У 2007 р. капітально, за європейськими стандартами, оновлено залізничну станцію Радивилів і вокзал – свого роду в’їзні ворота в місто і весь Радивилівський район. Площа району – 0,74 тис. кв. кілометрів. Володимир ЯЩУК.