Володимир ЯЩУК, Радивилів
Каталог статей
Меню сайта

Категории каталога
Статті [8]
Нариси [0]
Нотатки [0]

Форма входа

Поиск

Друзья сайта

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 20


Приветствую Вас, Гость · RSS 23.11.2017, 19:38

Главная » Статьи » Статті

Поет Грицько Чубай: наші з ним дитячі розваги

До Грицькової хати в Березинах (Радивилівський район) від моєї – метрів триста навпростець. З одного боку стежки – колгоспне поле, з другого – людські городи, що туляться до обійсть. Взяв я в батька велосипед, їду до Чубаїв, домовилися, що в Гриця як старшого з-посеред нас збереться вся наша футбольна команда – поїдемо до сусіднього села Курсики, заповзялися з тамтешніми хлопцями на матч. У Гриця теж батьківський велосипед, а друзі – хто «моторизовані», хто піші.  Розподіляємо сили: кому їхати, натискаючи педалі, а кому щулитися на рамі.

Ех, такі виїзди до «чужих» особливо запам'яталися, бо що вже ігри зі своїми, то вони траплялися раз у раз. Ні, звісно, не від безділля. Ціле літо серед домашніх обов'язків Грицька, і моїх, і його друзів було випасання корів. У Григорія мати не могла похвалитися здоров’ям, хворіла, так що йому цей обов’язок випадав навіть частіше, ніж іншим.

Гнали худобу «на колгосп», де великий вигін. Поряд – старі склади міндобрив, комори, де можна і в піжмурки пограти; звідси рукою подати до колгоспної кузні, туди забігали часто. І просто з цікавості, і тому, що ковалював там Гриців дядько – Пилип Гетьман. Вогонь приворожував, якоюсь містикою віяло від гоготіння горна, від снопів іскор. І здавався коваль якимось чарівником, що вміє і вогонь упокорити, і метал зробити податливим, наче глевка глина. Мабуть, отам, біля горна й ковадла, Григорій Чубай ще підлітком теж набирався поетичного світочуття і світосприйняття.

Неспроста часто брав із собою на вигін книжки, зачитував нам ті місця, які йому припали до вподоби. Запам'яталося, що ще в середніх класах, коли ми навчалися в Довгалівській восьмирічці (у різних класах, бо Грицько був старший), знав він напам’ять вірші Тараса Шевченка. Приносив «Кобзаря» і на луг, читав уривки з поем, і та поезія чомусь переймала більше, ніж почута на шкільних уроках. Здається, тому, що вмів Чубай декламувати з пристрастю, яка не залишала нас байдужими.

Любив він і малювання. Олівцем нашвидку накидав пейзажну замальовку, показував нам. Але більше подобалося, коли пропонував котромусь: «Ану, посиди-но, я тебе змалюю». Ми зазирали, як воно в нього виходить, і зачудовано ойкали, коли з-за рисок і штрихів на папері прозирало щось живе, схоже на товариша. Памятаю, і мене одного разу змалював, і я ту картинку поніс додому показати батькам, а вони скупо визнали: «Схожий».

І все ж найчастіше спільний час на вигоні віддавали футболу. Грицько був нам і за тренера, і за капітана команди, бо володів мячем таки вправно. Мав коренасту статуру, кривуваті «футбольні» ноги, через що ми над ним іноді й покепковували. Коли вже з літами доля розвела нас різними дорогами і Чубай жив у Львові, якось у Березинах, зустрівши мене, розповідав, що грає в армійській команді.

Недалечко від Березинів протікає річка Пляшівка, та сама, що відома Берестецькою битвою 1651 року, яка відбулася біля сіл Острів і Пляшева. А біля Бригадирівки, чи по-колишньому – Малих Жабокриків, трохи вище проти течії, вода зовсім спокійна, береги болотисті, хоч місцями і доволі підвищені. Недарма місця «жабокрицькими» звалися, жаб там і справді колись, до меліорації, було сила-силенна. Однак не тільки – ці місця славилися раками. Отож при нагоді йшли з Грицьком і друзями «До Штилів» – в урочище за колгоспними ставами, до річки. А друзі – це Стьопа Грушицький, Петя Маркович, Володя Сова, Володя Павлюк, мій далекий родич по дідовій лінії… Ясна річ, купалися, ловили раків. Там були такі печери в берегах, яких уже давно нема. Але аби не наражатируки на сильні клешні раків, кидали їм наживку – жаб'ятину з грузилами-гайками. І ті клювали – по двоє троє насідали на корм. А ми – тут як тут.

Через мій город пролягав видолинок, де навесні і в зливи текла справжня ріка. Несло хмиз чи й сіно від лісу, що звався «Казьонський», або й ще більш звіддаля – від лісу «Касень». Запам'яталося: Григорій часто приходив у таку пору; коли були меншими, просто пускали тут кораблики, більшими пробували долати нуртуючу перешкоду на саморобних плотах. Не знаю, звідки в людини сила волі протистояти лиху, ймовірно, вона, ця воля, виробляється і в подібних іграх.

Принаймні відомий Грицьків «Вертеп» – це й відображення нагромадженого досвіду в освоєнні народних традицій. Хоч розгул атеїзму й не дозволяв дітям зі шкільних літ прилучатися до церкви, - заборонити звичаї та обряди ніхто був не в силі. Грицько на Великдень, Зелені свята вдягав вишиту сорочку, втім, як і всі ми, хлопчаки. На Різдво ходили з вертепами. Чубай змайстрував вертеп у старовинному стилі – двоярусний заокруглений будиночок. Колись у таких ставили лялькові вистави на релігійні та світські теми. Але Грицько використовував вертеп як символ святкового дійства з перебиранцями. Володі Павлюку частіше діставалася роль хитрого жида, Гриць грав селянина. Образна система цього дійства послугувала для її нового переосмислення в Чубаєвій поемі «Вертеп».

Після восмирічки Григорій перейшов навчатися в Козинську середню школу, а невдовзі і я після 8 класу зробив подальший вибір – поїхав навчатися в Рівне, в технікум. При дедалі рідших зустрічах часто згадували своє дитинство. Його образи і почуття переселилися в Грицькову поезію.

Григорій Павлюк,

начальник управління Пенсійного фонду в Радивилівському районі Рівненської області.

 

Записав Володимир Ящук

Категория: Статті | Добавил: jasc51 (17.09.2008) | Автор: Павлюк Григорій Степанович, В.Ящук
Просмотров: 718 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Сделать бесплатный сайт с uCoz