Пишучи про приїзд у 1847 році Оноре де Бальзака в Україну, я наткнувся на часову не­ув'язку: пробувши в дорозі з Парижа п'ять днів, він на шостий потрапив на кордон Росії між Бродами і Радивиловом, але за тутешнім календа­рем це було на сім днів... раніше, ніж виїхав з дому. Дурниця якась виходила, та й годі.

Лише потім при­гадав: мова йде про різні календарі - в Європі ко­ристувалися григоріансь­ким, а в Росії - так званим старим, юліанським, між якими в дев'ятнадцятому столітті було 12 діб різниці (в XX і ХХІ ст. ця різниця 1З діб).

А чому ж у такому разі, розповідаючи, наприклад, про Берес­тецьку битву 1651 року і називаючи точні її дати (28 червня - 10 липня), вчені нічого не згадуть про новий стиль? Усе дуже просто: в ті далекі часи волинський край уже пожив за григоріанським календа­рем, адже в Речі Поспо­литій (куди входила й Во­линь) його, цей календар, як і в багатьох європей­ських країнах, запровадили 1582 року (за рішенням лапи римського Григорія XIII після 4 жовтня настало відразу 15 жовтня 1582 року). Справа в тім, що тодішні астрономи встановили: існуючий календар вельми неточний, через кожний 128 днів «набігав» додатковий день відхилення від астрономічного календаря. Першими нововведення підтримали Італія, Німеччина, але в Німеччині - лише католики, бо протестанти упевнилися в необхідності змін аж у 1700 році і запровадили їх у своїй богослужбовій практиці з 1 березня.

Православна церква на тутешніх землях, між тим, продовжувала триматися за старий календар.

Коли в 1798 році, після третього поділу Польщі, Волинь потрапила до складу Росії, довелося міняти не тільш політичні орієнтири, але й звичайні­сінький календар. Відтак населенню випало пережи­ти в одному місяці (якому, не встановив) одинадцять повторних, таких, що вже минули, календарних днів, бо різниця між юліанським і григоріанським кален­дарем у XVIII ст. складала 11 діб.

А між тим у Росії ста­рий, юліанський календар існував тоді, у XVIII ст., ще порівняно недовго - його запровадили після 31 груд­ня 7208 року (саме так, 7208-го, бо в Росії до того діяв календар «від ство­рення світу», посилання на який зустрічаємо в літо­писах) і таким чином нас­тупний день був 1 січня 1700 року. Що Європа в основному давно відкинула як неточ­не, непридатне, Росія на­думала запровадити. Вона починала жити за юліан­ським стилем.

Але плутанина в трьох соснах, чи то пак - кален­дарях, продовжувалася. Адже коли австрійські вій­ська 11 серпня 1914 року захопили Волинь, вони не тільки підірвали тут пам'ятники цареві-реформатору Олександру ІІ, але й від­разу ж ввели свій, тобто григоріанський календар. А поверталося в на Волинь російське військо - запроваджувалися й інші порядки, в тому числі літочисні.

У Радянській Росії гри­горіанський стиль з'явився лише в 1918 році - після 31 січня настало 14 люто­го. Проте Волинь це ма­ло відчула, адже більшо­вицька влада проіснувала тут недовго - австрійці прийшли вже 18 лютого 1918-го і трималися до кін­ця року, затим були в краї інші господарі, що зміню­вали одні одних. З осені 1920 року закріпилися тут (і надовго!) поляки. Міняти календар, віднімаючи або додаючи дні в місяці, вже не було потреби. Всі жили за григоріанським стилем, яким користуємося і тепер. А ось про Новий рік за старим стилем все одно не забуваємо – тим паче, що юліанський календар продовжують використовувати православні церкви як Московського, так і Київського патріархатів. Втім, і Російська православна церква в 20-і роки почала було переходити на григоріанське літочислення, однак у багатьох парафіях це викликало рішучі протести, неоднозначно сприйняли нав’язуване радянською владою нововведення й самі ієрархи, отож врешті-решт повернулися до усталеного календаря. А за ним і Різдво припадає не на 25 грудня, як у всій Європі, а на 7 січня. Але це, вважаю, не принципово, адже про точний день народження Ісуса Христа в Святому письмі ніде не говориться.