Мало хто знає, що 25 грудня чи 7 січня (за старим стилем 25 грудня) – аж ніяк не день народження Ісуса Христа.  Неспроста в назві свята використано слово Різдво (рос.– Рождество), яке не позначає жодну іншу подію, окрім цієї, – факту Божественного приходу на землю Немовляти, Превіч­ного Бога.

Немає жодних свідчень, що ізраїльтяни в часи Хрис­та мали який-небудь зви­чай, пов’язаний із відзначен­ням дня народження. А в Святому письмі, як можна ле­гко переконатися за елект­ронними текстами, ви­користовуючи систему по­шуку, згадки про дні народ­ження стосуються лише фа­раона (Буття, 40:20) та Ірода Антипи, коли загинув Іван Хре­ститель (Мт., 14:6; Мк., 6:21). Мало того, про­по­відник каже, що день смерті кращий за день на­родження (Екл., 7:1).

А що стосується відліку часу від народження Христа (2008 років), то в цьому є пев­на заслуга скіфського мо­наха Діонісія Малого (Exi­guus), який жив напри­кінці 5 – до середини 6 століття. Саме він за вказівкою папи Іоана І узявся за вираху­вання часу святкування Па­с­­хи, а також здійснив син­хронізацію римської і хрис­тиянської історії. За його під­рахунками, Христос на­родився через 754 роки піс­ля заснування Риму (у часи Христа в Римській ім­перії ко­ристувалися і календарем “від заснування Риму” – по­ряд із більш використо­вува­ним, запровадженим Юлієм Цезарем)). Це й поклало по­чаток системі відліку часу “нашої ери”, якою користу­ємося дотепер.

Коротко до питання про святкування Пасхи. Діонісій Малий отримав завдання продовжити на черговий пе­ріод (95 років) пасхалію – таблицю днів святкування Па­схи, адже існуюча закін­чувалася через 6 літ. Як ві­домо, звичай відзначати це свято християни перейняли від євреїв – вони свят­кува­ли її 15 числа місяця нісана (першого весняного місяця за єврейським місячно-со­нячним календарем). У Ма­лій Азії послідовники вчення Христа відзначали Пасху ра­зом з євреями, незалежно від того, на який день тижня випадало 15 нісана. А ось найбільш впливові Римська та Александрійська церкви, та й не тільки вони, вважа­ли, що Пасху слід святку­ва­ти тільки в неділю. Але в яку саме? Розходження між це­р­­к­вами виливалися в пе­ріод до 5 тижнів.

Тільки перший Нікейсь­кий собор у 325 році (нині Нікея – це місто Ізвік у Ту­реч­чині) своїм рішенням усу­нув протиріччя, зобов’я­за­в­ши всіх християн святку­ва­ти Пасху тільки в неділю і ті­льки за правилами Алек­сан­дрійської церкви, чия бо­го­словська школа мала найвищий авторитет. Суть пра­вил: Пасха має відзна­чатися в першу неділю після пасхального повного міся­ця, який визначається за Віч­ним місячно-сонячним цер­ковним календарем. До­кла­д­ніше про це можна про­читати у відповідній літера­турі.

Перший варіант пасхалії, укладений в Александрії на початку 4 століття, спирався майже на 40 Євангелій, які тоді ще використовувалися. Це ж тільки в 394 році на Карфагенському соборі ви­рі­шили вважати канонічними тексти лише чотирьох із них – від Матвія, Марка, Луки та Івана. Багато інших відомі до­тепер і вважаються апо­крифічною літературою, за­бороненою в богослужінні.

Александрійські бого­слови вирішили не усклад­ню­вати розрахунків для пас­халій, хоча знали, що соняч­ний рік менший від соняч­ного року за юліанським ка­лендарем (за кожні 128 ро­ків час зсувається в сторону зменшення на одну добу). На теперішній час похибка складає 13 діб, але право­славна церква вважає по­чат­ком нового року 14 січня.

Що стосується розра­хун­ків Діонісія щодо народ­ження Христа, то він вирі­шив, узгоджуючи наведені в Євангеліях відомості про Ньо­го з історичними фак­та­ми, віддати перевагу наста­новам Вселенських соборів і вже запровадженим тра­диціям християн.

Із Євангелій знаємо, що Ісус народився у Вифлиємі в дні царя Ірода. Знаємо, що Ірод, довідавшись про народження царя Іудейсь­кого, наказав вбити всіх немовлят у Вифлиємі віком менше 2 років. У ті дні ви­йшло від Кесаря Августа веління зробити перепис по всій землі. То був перший перепис населення в час правління Квірінія Сирією. Про вік Христа говориться: коли починав служіння, мав 30 років. Почав проповіду­вати у 15-й рік правління Тиверія Кесаря, коли Понтій Пілат начальствував в Іудеї. Заарештували Ісуса в дні святкування єврейської пас­­хи, суд вершив Понтій Пілат. Як бачимо, дат у Єва­н­геліях нема.

На деякі дати вказують історичні документи. Йдеть­ся про перепис (майна), да­ти життя Ірода, прокура­то­р­сь­кого правління Понтія Пі­лата, правління імпера­тора Ті­верія (Тіберія) та ін­ші. Однак релігієзнавці давно встановили, що повністю уз­годити історію з Євангеліями неможливо.

У часи Діонісія Малого в християн уже не було супе­речок, коли відзначати го­ловні свята – Різдва Христо­вого і Воскресіння, адже свя­т­кування Пасхи, як ска­зано, визначив Нікейський собор. А Ефеський собор ще в 431 році ухвалив рішення відзначати Різдво Христове 25 грудня, щоб, як вважа­ється, “витіснити відзначу­ване цього дня свято язич­ницького бога Митри”. Ін­ши­ми словами кажучи, чис­ло і місяць виявилися на­звані на сто років раніше, ніж рік на­ро­дження, який і визначив Діонісій. Він же вважав, що Воскресіння слід відзначати 25 березня. З цими датами по­в’я­зана своя особлива ло­гіка. Після 25 грудня по­чинається збіль­шення три­валості дня після зимового сонцесто­ян­ня, а після 25 березня день стає довшим за ніч. Ще од­не спос­тере­ження: в ці дні народ­жу­валися і воскресали індій­ський Будда, єгипетсь­кий Гор (бог Сонця) тощо.

Діонісій Малий прийняв за рік народження Христа 533-й від створення Риму як такий, що дозволив хоч би приблизно узгодити описані в Євангеліях події з істо­рич­ним документами. В той рік 25 грудня (Різдво) припало на неділю. (Вірогідно, схо­жими міркуваннями керу­валися в мусульманському світі, за початок своєї ери визначивши 16 липня 622 року, яке припало на п’ят­ни­цю – священний для му­сульман день).

У Західній Європі лі­то­числення, запропоноване Діонісієм, стали запровад­жувати вже в 6 столітті, до 19 ст. воно охопило весь хри­стиянський світ. Пас­ха­ль­ні таблиці, розроблені в 525 році, до 1582 року вико­ристовувалися як західною (католицькою), так і східною (православною) церквами. А православна церква ко­рис­тується ними і зараз.

Отже, святом Різдва ми відзначаємо не точну в часі історичну дату, хоча історич­ність постаті Ісуса Христа не викликає в християнських богословів жодних сумнівів, а святкуємо саму подію Різ­д­­ва Христового. Тропар свя­та звучить так: “Різдво Твоє, Христе Боже наш, за­світило світові світло розу­му: в ньому бо ті, що зіркам служили, від зірки навчилися поклонятися Тобі, Сонцю правди, і визнавати Тебе, що Ти є Схід з висоти. Господи, слава Тобі!”.

Можна прочитати, що Діонісій, розраховуючи рік народження Ісуса, допустив помилку в 2 – 3, а то й біль­ше років і нині мав би бути, може, рік 2010 “від народ­ження Христа”. Насправді йдеться не про помилку, а про свідоме узгодження по­зицій науки і релігії. Судя­чи з того, що нинішнє літо­чи­с­лення усіх нас задоволь­няє, такого погодження досягнуто.