Дуже багатовимірний він, світ людських інтересів і захоплень. Одному до душі багатогодинне сидіння з вудочкою біля ставка, а інший не пожертвував би на це навіть години, хтось подовгу розв’язує шахові завдання, „спалюючи час” над 64-клітинковою дошкою, а іншому не до снаги навіть з’ясувати, як ходять шахові фігури, ще комусь до вподоби виливати почуття, заримовуючи поетичні рядки, а багато хто взагалі не бере до рук збірок віршів. Що ж, кожному своє...

У Дмитра Миколайовича Воронка захоплення своє­рідне: я дуже здивувався, коли побачив у нього (вул. А.Демьохіна) чимало тов­стих загальних зошитів ве­ликого формату, від сторінки до сторінки кульковою руч­кою чи олівцем замальо­ва­них детальними електрич­ни­ми схемами різнома­ніт­них побутових приладів – пра­ль­них машин, мікрохви­льових печей, котлів опа­лення різ­них типів тощо. Виявля­ється, він усе це зма­льовує не з книг і не з роздруко­ваних інструкцій, а виключно із електроплат усі­ля­кої тех­ніки, в основного ім­­порт­ного виробництва, яка по­трапляє до нас у тому чи­слі як товар, що вже десь був у тривало­му ко­ристуван­ні.

Звісно, такий інтерес має і суто праг­матичну сто­рону: Дмитро Миколайович, який уже на пенсії, легко дає раду усьо­му домаш­ньо­му електротехнічному на­чинню, та й багато друзів і знайомих, знаючи про його захоплення та кваліфікацію, часто звер­таються за до­помогою – і він охоче її надає. Підкреслю: не за­ради підробітку.

Нині ж бо яка тенденція: вийшов з ладу, скажімо, ім­портний котел опалення, а до нього мало хто знає, як під­­ступитися, тож у май­стерні в сусідньому місті (у Радивилові такої майстерні нема) пропонують замінити відразу цілу електроплату, а це обійдеться більш як у пів­тисячі гривень. Вникати в при­­чини поломки на рівні транзистора, реле, блока жив­лення не вистачає ба­жання. У Д.М.Воронка ін­те­рес до техніки живиться са­ме цим первинним рів­нем.

У когось шафи застав­лені романами, а в нього – технічними довідниками, спеціалізованими жур­на­лами. Регулярно перед­плачує такі видання, як „Електрик”, „Радіоаматор” та інші. Не дивно, що вільно читає будь-які схеми елек­тричних і електронних при­ладів та пристроїв, до нього приходять за консультацією навіть інженери з вищою освітою, дивуються його „конспектам” електросхем.

А в Дмитра Миколайо­вича з освіти лише гірниче профтехучилище, де здобув спеціальність машиніста електровоза підземних робіт (і близько двох років пра­цював у шахті в Донецьку) та 9-місячне навчання на електрика підводного пла­вання, коли вже призвали в армію і направили на Бал­тійський флот (м.Лієпая). За чотири роки служби у складі екіпажу підводного човна брав участь у бойових по­ходах тривалістю до 45 діб. Одного разу трапилася ава­рійна ситуація: під час здій­снення підводного маневру зірвало рулі керування, чо­вен став некерованим, на­хилився носовою частиною нижче до­пус­тимої норми. Дмитро Во­ронко як стар­ший електрик і командир елек­триків відсіку усвідом­лював, наскільки ро­бота електро­моторів, керованих „у ручному ре­жи­мі”, за­ле­жить від ви­нят­кової  точності і його дій. Вла­сне, йшлося про вря­­ту­ван­ня екіпажу в пів­сотні чо­ло­вік і себе са­мого, адже дра­ма роз­гор­нулася по­бли­зу Англії в ней­траль­них во­дах, тобто вдалині від своєї країни. Човен було вря­товано.

Так гар­ту­вався ха­рак­тер, набувалися важливі навички.

І коли Воронко прийшов після звільнення з флоту на фурнітурний завод, набутий досвід уже неабияк давався взнаки. Вирішив присвятити себе цікавій, захоплюючій справі – ремонту електро­устаткування. Успішно об­слу­говував найновіше, в тому числі й начинене елек­тронікою, брав участь у модернізації техніки. Його раціоналізаторська про­позиція щодо електронного регулювання швидкості лит­тя корпусу застібки „блис­кавка” принесла йому за­гальне визнання – при­своїли найвищий 6 розряд електрика. Головні уні­вер­ситети з підводного флоту не минули безслідно.

Двадцять один рік на цьому заводі, потім робота в „Медтехніці” (обслу­гову­вання медичної апаратури), ще 14 років обслуговування швейних машин на фабриці „Маяк”, де вже з’явилася і лінія машин з японською електронікою, – такі важливі віхи трудової біографії ве­терана. Лише в зв’язку із захворюванням мусив за­лишити роботу. Потім зміг продовжити працю, знову на фурнітурному, певна річ, займався улюбленою спра­вою.

Можливо, прочитавши цю статтю, дехто подумає, що розбиратися в техніці – зовсім не захоплення для Д.М.Воронка, а всього-на-всього його робота. Однак точніше буде сказати, що це той нечастий щасливий випадок, коли захоплення стало справою всього жит­тя, визначило місця роботи, а робота підкріпила захоп­лення новими навичками й знаннями, і все те, разом узяте, й визначило смисл життя, зацікавленого, твор­чого.

Володимир ЯЩУК.