До Грицькової хати в Березинах від моєї – метрів триста навпростець. З одного боку стежки – колгоспне поле, з другого – людські городи, що туляться до обійсть. Взяв я в батька велосипед, їду до Чубаїв, домовилися, що в Гриця як старшого з-посеред нас збереться вся наша футбольна команда – поїдемо до сусіднього села Курсики, заповзялися з тамтешніми хлопцями на матч. У Гриця теж батьківський велосипед, а друзі – хто «моторизовані», хто піші.  Розподіляємо сили: кому їхати, натискаючи педалі, а кому щулитися на рамі.

Дуже багатовимірний він, світ людських інтересів і захоплень...